Описание
"Ми живемо в часи небаченого достатку. Ніколи раніше в світі не було вироблено такої кількості всяких речей: взуття, одягу, меблів, посуду ... Речі дорогі й дешеві, хорошої якості і поганого і, як межа презирства до самої матерії, - речі одноразові. Всього багато, навіть занадто багато. Ломляться від речей шафи, ломляться і смітника ...
Вдома у мене стоїть швейна машинка, кабінетний «Зінгер», подарований моїй бабусі на весілля навесні 1917 року. Дуже був своєчасний подарунок: на цій машинці бабуся обшивала все сімейство мало не до самої смерті. Я пам'ятаю ці сімейні речі, які проживали багато життів, - пальто довго «будували», купували матерію, підкладку, ватин, бортівка, комір, гудзики, потім бабуся розкладала тканину на полотні, малювала обмилки креслення, кроїла, довго й пильно корпіла, робила безліч ручної роботи, а під кінець, зсунувши крок стібка на максимальний, строчила на машинці, підправляючи тканину руками і похитуючи ногою чавунну підніжку ... Пальто довго носила моя мама, потім його перелицьовували, і воно служило ще десяток років, потім воно перевтілюється в спідницю і в жилет, і останнє, вже передсмертне існування: кругла перочістка, зшита з темних клаптиків зношеного сукна, прошита посередині червоним шнурком, рукавиця-хваталки для каструлі. Колишній комір перевтілився в устілку ... Таке сімейне пальто слід було б зберегти як музейну реліквію, але це неможливо, оскільки воно відслужило до останньої нитки. Горді, шановані, поважні речі, яких тепер не стало. Достаток зіпсувало наше ставлення з речами: ми перестали їх поважати і цінувати.
Давно померла бабуся, але досі, коли мені потрібна рожева нитка або зелений гудзик, я знаходжу їх у шухлядці швейної машини. Інший світ, інша культура. Мені досі подобаються ці строгість і убогість, і подобається все рідше зустрічається особливий жіночий талант поводження з борошном, цукром, вовною, полотном і шовком. "
"Дитинство 45-53" Людмила Улицька
